8 лютого 1918

Тіло митрополита Київського Володимира знайшли неподалік Києво-Печерської лаври після взяття міста військами Муравйова 26 січня 1918 р. і «страшной вакханалии самосудов»; після цього єпархією керував єпископ Чигиринський Никодим.

Тіло митрополита Київського Володимира було знайдене неподалік Києво-Печерської лаври після здобуття міста більшовицькими військами М. Муравйова 26 січня 1918 р.

Редакторська виноска 171; убивство митрополита — 25 січ. (7 лют.) 1918.

Уранці 26 січня 1918 р. (ст. ст.) до Києва вступили більшовики; вони пробули в місті всього три тижні.

26 января, утромъ, въ городъ вступили большевики. Они пробыли тогда въ Кіевѣ всего три недѣли

printed page 205; = 8 лютого н. ст.

Уранці 26 січня (ст. ст.) військовий міністр УНР клявся, що становище Києва стійке, а між 11 год. ранку й 1 год. дня вся Центральна Рада з Грушевським і уряд Голубовича втекли на автомобілях до Житомира. Близько першої години дня канонада зовсім стихла.

между 11 ч. утра и 1 ч. дня вся Центральная Рада, съ Грушевскимъ во главѣ, вмѣстѣ съ правительствомъ Голубовича, бѣжали на автомобиляхъ въ Житомиръ

printed page 76

Центральні держави підписали мирний договір з Україною тоді, коли майже вся Україна і сам Київ були під владою більшовиків; уряд Голубовича втік до Житомира і на його прохання німці рушили корпуси генерала Айхгорна на Україну.

подписали мирный договоръ еъ Украйной 26 января — въ то время, когда почти вся Украйна и стольный городъ Кевъ были во власти большевиковъ. По просьб бЪжавшаго въ Житомиръ правительства Голубовича

Денікін подає 26 січня ст. ст. (8 лютого н. ст.); фактично Берестейський договір підписано в ніч на 9 лютого 1918 р. н. ст. Голова уряду Голубович очолив Раду міністрів пізніше, у лютому; автор спрощує.

Наприкінці оборони Києва Рада міністрів працювала в зменшеному складі: на постах лишалися тільки Голубович, Немоловський, Христюк, Ткаченко й колишній міністр Порш; решта, за Христюком, «зникла невідомо куди».

залишались на своїх постах лиш Голубович, Немоловський, Христюк, Ткаченко й бувший міністр Порш.

Панування більшовиків у Києві цього разу тривало рівно три тижні — від 8 лютого до 1 березня 1918 р. н. ст.

воно тяглось рівно три тижні (від 8. лютого до 1. березня н. ст.).

Масове вбивство окремих груп киян підлеглими Муравйова відбувалося переважно 26–28 січня ст.ст. (8–10 лютого н.ст.) 1918 р.

масове вбивство окремих груп киян переважно 26–28 січня

Дата початку; діапазон 8–10 лютого н.ст.

Центральна Рада й український уряд були змушені залишити Київ 26 січня 1918 р.

Центральна Рада та український уряд змушені були залишити Київ 26 січня 1918 р.

Автор статті: Олександра Кудлай. Через 3 дні (29 січня) частина міністрів і М. Грушевський опинилися в селі Ситняки за 65 км від Києва.

В ілюстрованому додатку вміщено фото генерального секретаря земельних справ В. О. Зарудного в труні та члена Центральної Ради Леонарда Бочковського — обох убили більшовики в Києві 26 січня (ст. ст.) 1918 року; фото зроблено у військовому шпиталі.

В. О. Зарудний в труні Генеральний Секретарь Земельних Справ, забитий большовиками 26-го січня (ст. ст.) в Киіві. Леонард Бочковський. Член Центральноі Ради, забитий большовиками 26-го січня (ст. ст.) в Киіві.

26 січня ст. ст. = 8 лютого нов. ст.

Близько 9 ранку 26 січня ст. ст. до Дорошенка зайшов сусід О. Я. Шульгин: «Вы знаете, что уже большевики в Киеве? Центральная Рада уехала за войском. Я иду искать убежища, чтобы спрятаться»; насунув шапку, підняв комір і пішов. Дорошенко вирішив не ховатися й залишитися вдома.

„Ви знаєте, шо вже большевики в Київі?" — „Ні..." — „Центральна Рада виїхала за військом. Я тепер іду шукати притулку, щоб заховатись"

Більшовики увійшли до Києва з боку Печерська й Липок — багатих кварталів — і влаштували там криваву бійню: вдиралися в квартири, витягали генералів, офіцерів і просто дорослих чоловіків, убивали на місці або вели до колишнього Царського палацу й розстрілювали там чи дорогою. Терор обрушився переважно на російських офіцерів і «буржуазію», а не на українців.

Вривались в помешкання, витягали звідти генералів, офіцерів і просто дорослих мужчин і вбивали їх тут же, або вели до був. царського палацу і розстрілювали там або й по дорозі.

26–27 січ. ст. ст. і далі.

У день відходу уряду й Ради з Києва Гольдельман зустрів на вулиці неподалік будинку Центральної Ради голову уряду В. Голубовича; вони поговорили про події — «над Києвом тоді ввесь час літали більшовицькі бомби», — але Голубович не натякнув, що вночі уряд залишає місто.

Якраз у день відходу з Києва я зустрів на вулиці, недалеко від будинку Центральної Ради, В. Голубовича, тодішнього голову нового уряду. Ми поговорили з приводу подій — над Києвом тоді ввесь час літали більшовицькі бомби

Дата — 8 лютого 1918 р. (н. ст.), коли Рада залишила Київ; автор дати не називає. «Бомби» — найімовірніше, артилерійські снаряди обстрілу Муравйова.

Рішення евакуювати Київ ухвалило не військове командування, а приватна нарада кількох міністрів із групою членів Малої Ради в будинку Педагогічного музею. Офіційного повідомлення не було; звістка поширилася приватно лише серед знайомих учасників наради з вищих щаблів державного апарату.

Звістка про евакуацію поширилися цілком приватно, охопивши тільки коло знайомих і близьких людей, тих, хто брав участь в нараді про евакуацію (яка відбулася в будинку Педагогичного Музею)

За рукописними нотатками М. Порша.

За метрикою Вознесенської церкви на Байковому кладовищі (вул. Дьяківська, 5), там поховано 41 загиблого — цивільних (підлітків і дорослих), військових і чиновників. Неодиничні поховання почалися 26 січня ст. ст. (8 лют. н. ст.); спершу ховали цивільних, загиблих «во время гражданской войны» 24–26 січня.

Загальна кількість загиблих становила 41 особу. Усі вони були поховані на Байковому цвинтарі.

ЦДІАК України, ф. 227, оп. 1080, [спр.] 499, арк. 437–446.

За свідченням Єфремова, 26 січня весь Київ уже був у руках більшовиків і червоної гвардії; канонада вщухла, але ще кілька днів лунали постріли, особливо біля колишнього царського палацу і в Маріїнському парку, де переможці чинили розправу над випадковими жертвами.

26 січня весь Київ був уже в руках більшовиків, захожого війська та червоної гвардії, і заступила нова, совітська власть

Автор статті: Владислав Верстюк, цитує очевидця Єфремова («Нова рада», 4 лютого 1918).

Київський митрополит Володимир сховався в Печерській лаврі, де група п'яних матросів знайшла й розстріляла його 26.1.1918, хоча поруч у Лаврі мешкав більшовицький командувач Муравйов.

Митр. київський Володимир скрився в Печерській Лаврі, де ґрупа пʼяних матросів знайшла його і розстріляла 26. 1. 1918 р., хоч в Лаврі під боком мешкав боль шевицький командуючий Муравьов

Дата, ймовірно, за старим стилем; загальноприйнята дата вбивства — 25 січня (7 лютого) 1918 р. Твердження, що Муравйов мешкав у Лаврі, — за автором.

Більшовики захопили Київ 26 січня (8 лютого) 1918 року; газета описує три тижні їхнього панування як терор, грабунок, «конфіскації» й щоночі криваві сутички на вулицях і подвір'ях.

після памʼятних подій, 26 січня сталося — серце України опинилося в большевицькій жмені.

26 січня за старим стилем = 8 лютого за новим.

За відомостями української революційної організації «Червоний хрест», у Києві за 10 днів більшовицького панування розстріляно понад 5 тисяч чоловік, яких вважали контрреволюціонерами; найбільше — у перші дні (26–28 січня ст. ст.) вояками Муравйова.

у Києві за 10 день большовицького панування розстріляно було більше 5 тисяч чоловіка, що большовики вважали контрреволюціонерами.

Читано з зображення. Цифра з опублікованих відомостей організації, що була в опозиції до більшовиків; газета партійна. 26 січня ст. ст. = 8 лютого н. ст.

У Маріїнському парку біля палацу безперервно лунали постріли — розстрілювали людей гуртами по кільканадцять душ; разом з українськими есерами Зарудним, Бочковським і Пугачем розстріляно близько 40 осіб, їх били й катували.

Тоді в Маріїнському парку (коло палацу) безперестанно розлягались постріли.

Читано з зображення. Опис катувань — за збірними відомостями; подано початок дати (26 січня ст. ст.).

Тієї ночі після останнього засідання Центральної Ради большовики заняли Київ.

Тої ж ночи большовики заняли Київ.

Читано з зображення. Ніч з 25 на 26 січня ст. ст. = 7/8 лютого н. ст.

Ліві есери Зарудний, Бочковський і Пугач були заарештовані 26 січня (8 лютого н. ст.) 1918 р., того ранку, коли до Києва вступили радянські війська: прибулий загін на чолі з матросами після трусу й «реквізиції» золотих речей і грошей забрав їх і розстріляв; увечері тіла перевезли до військового шпиталю, де вже лежало близько 40 трупів.

Товариша Зарудного розстріляно разом з Бочковським і Пугачем, що заарештовані були вкупі. ... А вже 26-го під вечір тіла забитих було перевезено до военного шпиталю

За статтею в «Трудовой Мысли», яку передрукувала «Нова Рада». 26 січня ст. ст. = 8 лютого н. ст.

Після виїзду з Києва 25–26 січня члени Центральної Ради в Житомирі вирішили: члени Великої Ради роз'їжджаються на місця інформувати людність і організовувати партизанські загони, а Мала Рада (близько 16 членів, з президії — М. Грушевський, Чечель, Аркадій Степаненко) продовжує законодавчу роботу.

Вирішили, що членам Великої Ради треба негайно розʼїхатись по місцях ... для організації партизанських отрядів

25–26 січня ст. ст. = 7–8 лютого н. ст.

Генеральне секретарство земельних справ скликає на 26 січня 1918 р. (ст. ст.; 8 лютого н. ст.) у Києві з'їзд з усієї України з питань сільськогосподарських трудових спілок, яким, на думку Секретарства, мають бути передані економії з усім інвентарем, живим і мертвим. У з'їзді візьмуть участь повітові й губернські земельні комітети, Ради Селянської Спілки, агрономічні організації, інструкторські відділи кооперативних союзів, великі сільськогосподарські товариства, соціалістичні партії й представники артілей.

Генеральне Секретарство по земельним справам скликає ... 26 січня 1918 року у Київі зїзд з усієї України для вияснення справ сіл.-господ. трудових спілок

Колонка пошкоджена; 26 січня — ст. ст.

Після кількох днів обстрілу Києва неприцільним артилерійським вогнем, від якого постраждало чимало мирних жителів, війська Муравйова захопили Київ 26 січня (8 лютого) 1918 р.

Після кількаденного обстрілу Києва ненрицільним артвогнем, від якого постраждало чимало мирних мешканців, війська Муравйова захопили Київ 26 січня (8 лютого) 1918 р.

Редакторська виноска.

Львівською вулицею промчав чорний автомобіль з озброєними людьми — більшовицькі розвідники; біля сусіднього будинку щось розпитали, один вистрілив із гвинтівки в повітря, щоб нагнати страху, і поїхали.

показалось чорне авто з озброєними людьми... один з тих, що сиділи в авто, стрільнув з рушниці у повітря — так, щоб нагнати страху

Українське командування вночі непомітно вивело рештки війська з Києва через Святошин у напрямку Житомира, навіть не попередивши всіх міністрів і членів Центральної Ради.

військове командування ... вночі непомітно вивело останки свого війська через Святошин в напрямі на литомір, не попередивши навіть всіх міністрів та членів Центральної Гади.

Відступ — у ніч на 26 січня (8 лютого) 1918 р. (дата з інших джерел).

26 січня 1918 р. (ст. ст.) Винниченко записав із приміського пансіону: на шосе вже немає українців (військ), порожні двори мовчать, а в Києві вже розташовуються більшовики.

Сьогодні на шосе вже немає українців. Порожні подвір’я хмуро мовчать. А в Києві вже розташовуються большевики.

Старий стиль: 26 січ. ст. ст. = 8 лют. н. ст. — день взяття Києва військами Муравйова, що підтверджує старий стиль.

Радянські війська Муравйова зайняли Київ; Центральна Рада втекла з Києва до Житомира.

Занятие Киева советскими войсками Муравьева. Бегство Украинской центральной рады из Киева в Житомир.

хронологія збірника; 26 січня ст. ст. = 8 лютого н. ст.

«Нова Рада» заперечила радянській телеграмі: українське військо вийшло з Києва, не бажаючи далі піддавати місто скаженому гарматному обстрілу більшовиків, а «наймані» гайдамаки отримували платню не більшу, ніж червоногвардійці.

українське військо вийшло з Київа, не бажаючи далі піддавати місто скаженому гарматному обстрілові большевиків.

Дата — день вступу більшовиків (26 січня ст. ст.).

Там, де на Львівську виходить круто спадиста Полтавська вулиця (вид на Шулявку й Луцькі казарми), більшовики поставили батарею, навівши гармати на Луцькі казарми; старший, на вигляд колишній офіцер із московським акцентом, кричав мешканцям відчиняти кватирки, щоб не повилітали шибки. Казарми виявилися порожніми, за годину гармати забрали. Солдати батареї — дуже молоді, майже всі великороси («кацапчуки»).

„Ей, панове, одчиняйте кватирки у вікнах, а то шибки повискакують !" — кричить старший над батерією

О 10–11 вечора 8 лютого 1918 р., коли головні загони й частина державного апарату були вже далеко від Києва, ні штаб оборони Києва на чолі з генералом Киреєм, ні військове міністерство (крім товариша міністра Жуковського), ні штаб Вільного козацтва, що саме бився з червоною гвардією з боку Дніпра, не знали про евакуацію.

ані штаб оборони Київа з генералом Киреєм на чолі, ані військове міністерство (за вийнятком товариша військового міністра Жуковського), ані штаб Вільного Козацтва

За свідченням О. Жуковського, до евакуації з Києва у військовому відомстві працювало близько 400 співробітників, а з Києва пішло лише 20. Міністр військових справ О. Немоловський (на посаді лише кілька днів, з 18 січня 1918), начальник Генштабу генерал Б. Бобровський із підлеглими і більшість співробітників штабу КВО залишилися в столиці. Начальник канцелярії матрос С. Письменний встиг евакуювати всю військову скарбницю.

до евакуації з Києва у військовому відомстві працювало біля 400 співробітників, з Києва вийшло 20

Автор статті: Олександра Кудлай, за ЦДАВО і Я. Тинченком.

Патруль визнав посвідчення автора (помічника державного контролера УНР) недійсним, «выданным контрреволюционной властью», і звелів негайно йти до комендатури обміняти документ на радянський.

це посвідчення не дійсне, бо видане контр-революційною владою, та щоб я негайно пішов до комендантури й виміняв свій документ на совітський.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Важливо для гри: документи УНР після 8.02.1918 недійсні, потрібен радянський документ із комендатури.

Радіотелеграма Народного секретаріату, розіслана Харківською радою, проголошувала: «26 января Киев освобожден», гайдамаки й юнкери частково здалися, частково розбіглися, члени Центральної Ради переховуються, Народний секретаріат переїжджає до Києва.

26 января Кіевъ освобожденъ. Героическая борьба украинскаго Совѣтскаго войскъ закончилась полной побѣдой.

26 січня ст. ст. = 8 лютого н. ст.

Центральна Рада 8 лютого н. ст. (26 січня ст. ст.) 1918 року «серед грому гармат та свисту куль» ухвалила закон про 8-годинний робочий день; номер «Робітничої газети» присвятив закону велику статтю (С. Павлюк).

8 лютого (26 січня) Центральною Радою серед грому гармат та свисту куль ухвалено закон про восьмигодинний робочий день.

Закон ухвалено в розпал боїв за Київ, за кілька днів до того, як більшовики його взяли; стаття — 26 березня.

З приходом більшовиків Дорошенко знищив свій квиток члена Центральної Ради і червоне «посвідчення» про належність до військового відомства; сотні таких папірців за його підписом було роздано чинам галицько-буковинського генерал-губернаторства, які чекали в Києві ліквідації.

Я уничтожил свой билет члена Центральной рады и красное «посвідчення» (удостоверение) о моей принадлежности к военному ведомству

автор уривка: Дорошенко

Унікальний запис причини смерті в метриці Феодосіївської церкви: підпоручик 6-го окремого важкого артдивізіону, батареї «М», Всеволод Костянтинович Кушевич (32) — «убит во время уличных беспорядков гражданской войны большевиками, будучи взят из квартиры»; похований на Аскольдовій могилі.

«убит во время уличных беспорядков гражданской войны большевиками, будучи взят из квартиры»

ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 478, арк. 103–107. Дата — 24–27 січ. ст. ст.

Закон про 8-годинний робочий день поширювався на всі підприємства, що користуються найманою працею, незалежно від розміру й власника; перерви на відпочинок та їжу входять у робочий час; найменший недільний і святковий відпочинок — 42 години; нічна робота (з 9 години вечора до 6 ранку) і робота під землею заборонені особам до 18 років, а підлітків до 14 років наймати заборонено.

Закон про обов'язковість 8-год. роб. дня поширюється на всі підприємства, що користуються найманою працею ... Найменший недільний й святковий відпочинок має бути 42 години.

Подробиці з огляду С. Павлюка; нумерація статей і точні норми — за переказом критика, не за текстом закону.

За законом про 8-годинний день понаднормові роботи дозволялися лише дорослим (старше 18 років) після затвердження фабричною інспекцією чи комісарами праці, з подвійною оплатою, не більше 50 разів на рік для відділу підприємства й не більше 4 годин за дві доби; стаття 26 дозволяла відступати від цих обмежень «за згодою організацій робітників або поодиноких робітників», що автор статті вважав небезпечним.

Додаткові роботи допускаються законом для дорослих (старших від 18 р.) робітників і робітниць лише після затвердження фабричною інспекцією чи комісарами праці і мусять оплачуватися подвійно ... лише 50 разів на рік ... не більше як 4 години.

Автор статті очікував скасування ст. 26 (іншими джерелами нумерація ст. 24/26 в OCR плутається).

Уранці після відходу українських військ вулицями Києва парами ходили більшовики, навхрест обмотані кулеметними стрічками, зупиняли всіх зустрічних і перевіряли документи.

По вулиці, парами, обкручені навхрест і впоперек кулеметними сгьожками, вешталися большевики. Всіх стрічних вони зупиняли й перевіряли документи.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. 26 січ. ст. ст. = 8 лют. н. ст.

Уранці 26 січня ст. ст. (8 лют. н. ст.) у квартирі статського радника Сергія Базарова (Левашовська, 4) заарештовано мешканців Липок полковника Петра Петровича Доможирова (45), Володимира Миколайовича Яшвіля (24, сина княгині Наталії Григорівни Яшвіль), самого Базарова (44) і Георгія Родзянка (одруженого із сестрою Яшвіля). Двоє червоногвардійців і матрос повели їх до Маріїнського парку нібито «для получения печати в документах» і там розстріляли; тіло Родзянка знайшли у військовому шпиталі. Трьох поховали 30 січня на кладовищі Покровського монастиря.

До Маріїнського парку задля отримання печатки в документах їх забрали два червоногвардійці та один матрос. У парку розстріляли

Некрологи убитых // Малая Русь. С.191–198 (дані Шульгіна); метрика Володимирського собору: причина «убит во время гражданской войны».

Доктор медицини Аполлон Володимирович Чириков (51), один із керівників медичної частини управління Російського товариства Червоного Хреста, помер від ран 26 січня ст. ст. (8 лют. н. ст.), похований лише 2 лютого на Байковому. Це чи не перше свідчення про опір: «он оказал сопротивление; он был приколот штыками... брошенный на землю, он через несколько времени в мучениях скончался». Більшість офіцерів виводили з квартир під приводом заміни документів.

«он оказал сопротивление; он был приколот штыками, ему были нанесены раны в живот с выпадением внутренностей»

Некрологи убитых // Малая Русь. С.223; ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 476, арк. 408–414.

За метрикою церкви Різдва Іоанна Предтечі на Звіринці (Церковна, 11) — убивства мешканців Печерська: ген.-майора Костянтина Краковецького (67) забрали з квартири на Левандовській і розстріляли в Аносовському комендантському саду (нині Парк Вічної Слави); ген.-майора Віктора Вікторовича Гаврилова (55) та його сина капітана Віктора (23) забрали з квартири й розстріляли на вулиці.

Краковецького забрали з квартири на Левандовській та розстріляли в Аносовському комендантському саду (сучасний Парк Вічної Слави). Батька та сина Гаврилових забрали з квартири та розстріляли на вулиці.

Некрологи убитых // Малая Русь. С.184–189; 207; 210–211; 222–223. Дата — близько 26 січня ст. ст. (точно не вказано).

Лікаря Сергія Трусевича (28) застрелили у дворі будинку на Печерську; його тіло було не лише пограбоване, «как и во всех других случаях», а й зазнало наруги. У тій самій метриці — колезький реєстратор Андрій Цапюк (54) і з позначкою «от старости» 26 січня — артилерійський чиновник, статський радник Андрій Харитонович Каган (79), який жив на Різницькій, 11. На Різницькій жив і ген. Клоченко, Гаврилови й Трусевич були прописані на Миколаївській.

Лікар Трусевич застрелений у дворі будинку на Печерську. Його тіло не тільки було пограбовано, як і в усіх інших випадках, але над ним й поглумилися

Некрологи убитых // Малая Русь; ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 477, арк. 64–68. Важливо: тіла вбитих систематично грабували.

Народний секретар праці оголосив в офіційному «Вістнику»: особи, які «випадково придбали» 26–27 січня (8–9 лютого н. ст.) 1918 р. картини та інші речі з будинку Терещенка (Бібіковський бульвар, 34), мають протягом кількох днів повернути все до Секретарства праці (Бібіковський бульвар, 12) з 10 до 2 год., інакше їх віддадуть Військово-революційному трибуналу.

Лица, кои случайно приобрели 26, 27 января картины и другия вещи из дома Терещенка, № 34, по Бибиковскому бульвару, обязаны в течении 3-х дней ... возвратить все приобретенное в Секретарство Труда, Бибиковский бульвар, № 12, с 10 до 2 час.

Грабунок будинку Терещенка відбувся 8–9 лютого н. ст. (26–27 січня ст. ст.), під час вступу більшовицьких військ. Термін повернення в OCR «8-х»/«3-х» днів.

Фейлетон-лист «француза Гонтрана» (вигаданий, сатиричний) описує Київ під владою більшовиків: багато зруйнованих будинків, чимало трупів, на вулицях багато озброєних людей; на розі вулиці «громадяни» перевірили документи приїжджого, після чого в нього зник годинник.

я бачив багато зруйнованих будинків, бачив силу трупів побитих постріляних людей і перше, що кинулося мні в очі на Київських вулицях — сила озброєного люду ... перевіряти мої документи, після чого ... зник мій годинник

Лист позначено як «випадково знайдений» і перекладений з французької; насправді це публіцистична сатира, але картина вулиць збігається з іншими звітами. Приїзд у Київ датовано 26 січня ст. ст. (8 лютого н. ст.).

26 січня (ст. ст.) О. Я. Шульгин зайшов до Дорошенка, повідомив, що в Києві більшовики, і пішов шукати притулку, піднявши комір і насунувши шапку. Ковенко поїхав автомобілем Дорошенка, не заїхавши по нього.

— Иду искать убежища, чтобы спрятаться, и вам советую сделать то же!

автор уривка: Дорошенко

Однією з перших жертв, похованих при Вознесенській церкві, був польський громадянин Йосип Стефанович Давидович (20 років): «тело предано земле без отпевания на старом Байковом кладбище».

«тело предано земле без отпевания на старом Байковом кладбище»

ЦДІАК України, ф. 227, оп. 1080, [спр.] 499, арк. 437. Дата поховання — близько 26 січня ст. ст.

Полковника Володимира Мініха забрали з дому на Прорізній після обшуку й 26 січня ст. ст. (8 лют. н. ст.) розстріляли на очах дружини у воротах Маріїнського парку. Біля запису в метриці позначка «13/IX-24» — у 1924 р. запитували витяг.

Забраний з будинку на Прорізній після обшуку. Розстріляний на очах дружини в воротах Маріїнського парку

Некрологи убитых // Малая Русь. С.209–210; ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 504, арк. 47–61.

Штабс-ротмістр 11-го гусарського Ізюмського полку ген. Дорохова Володимир Дем'янович Курдюков (22) убитий на вулиці 26 січня ст. ст. (8 лют. н. ст.), похований на Байковому кладовищі 31 січня.

штабс-ротмістр Володимир Дем'янович Курдюков (22), 11й гусарський ізюмський полк ген. Дорохова; убитий на вулиці 26 січня, похований на Байковому кладовищі 31 січня

ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 480, арк. 76–78.

Офіцери колишнього лейб-гвардії Кінного полку повідомили про смерть корнета князя Костянтина Есперовича Білосельського-Білозерського, розстріляного на вулиці Києва 26 січня.

корнета, князя Константина Эсперовича Бѣлосельскаго-Бѣлозерскаго, разстрѣляннаго на улицѣ г. Кіева 26 января

26 січня ст. ст. = 8 лютого н. ст. 1918 — день вступу більшовицьких військ Муравйова до Києва.

Офіцери колишнього лейб-гвардії Кірасирського полку повідомили про розстріл у Києві 26 січня полковника Чебишова, штабс-ротмістра графа Армфельда, корнетів Василькова й Владиславлєва.

полковника ЧЕБЫШЕВА, шт.-ротмистра графа АРМФЕЛЬДА, корнета ВАСИЛЬКОВА, корнета ВЛАДИСЛАВЛЕВА, разстрѣлянныхъ въ г. Кіевѣ 26 января

26 січня ст. ст. = 8 лютого н. ст. 1918 — день вступу більшовицьких військ Муравйова до Києва.

26 січня в Києві трагічно загинули офіцери колишнього лейб-гвардії Варшавського уланського полку — полковник Олександр Олексійович Домантович і штабс-ротмістр Раймонд Костянтинович Рембелінський.

26 января трагически погибли бывшаго Лейбъ-Гвардіи Варшавскаго Уланскаго полка полковникъ Александръ Алексѣевичъ ДОМАНТОВИЧЪ, Штабсъ-Ротмистръ Раймондъ Константиновичъ РЕМБЕЛИНСКІЙ.

26 січня ст. ст. = 8 лютого н. ст. 1918 — день вступу більшовицьких військ Муравйова до Києва.

Уповноважений Червоного Хреста Петро Васильович Кочубей був убитий у Києві навпроти палацу 26 січня 1918 року.

ПЕТРЪ ВАСИЛЬЕВИЧЪ КОЧУБЕЙ уполномоченный Краснаго Креста убитъ въ Кіевѣ противъ дворца 26-го января сего года.

26 січня ст. ст. = 8 лютого н. ст. 1918 — день вступу більшовицьких військ Муравйова до Києва.

Поручик 11-го Ізюмського гусарського полку барон Сергій Володимирович Меллер-Закомельський (30) жив у пошкодженому обстрілом будинку Богрова на Бібіковському бульварі; перевдягнувшись у цивільне, пішов до сестри, був затриманий на Хрещатику й розстріляний у Маріїнському парку 26 січня ст. ст. (8 лют. н. ст.). Сестра забрала тіло з військового шпиталю; похований 30 січня.

поручик Меллер-Закомельський жив у пошкодженому під час обстрілів будинку Богрова на Бібіківському бульварі. Звідти вирушив, переодягнувшись у цивільне, до сестри, але був затриманий на Хрещатику та розстріляний у Маріїнському парку

Першоджерело: Некрологи убитых // Малая Русь. Вып.2. С.212–214; метрика Вознесенської ц. (ЦДІАК, ф.227, оп.1080, [спр.]499).

Лікар Київського військового шпиталю Георгій Пурцеладзе (35) 26 січня ст. ст. (8 лют. н. ст.) відвідав поранену; повертаючись, був застрелений на Бессарабській площі червоногвардійцем, якому показав посвідчення, видане українською владою. Похований на Байковому.

Повертаючись, був застрелений на Бессарабській пл. червоногвардійцем, якому показав видане українською владою посвідчення

Некрологи убитых // Малая Русь. С.221. Деталь: документ української влади за більшовиків був смертельно небезпечним.

Ген.-лейт. у відставці Микола Миколайович Ридзевський (80) залишив квартиру, оскільки повідомили, що будинок підриватимуть; був затриманий у дворі Миколаївського монастиря (на нього вказав співчий монастиря) і розстріляний на дамбі між Печерськом і Липками. Після відспівування тіло передано Катерині Цимбалістовій для поховання на Аскольдовій могилі.

Затриманий у дворі Микільського монастиря (на нього вказав півчий монастиря), розстріляний на дамбі між Печерськом та Липками.

Некрологи убитых // Малая Русь. С.206–207; ЦДІАК, ф.227, оп.1080, спр.504. Точну дату не вказано (близько 26 січ. ст. ст.).

Серед убитих 26–27 січня ст. ст., відспіваних у церкві Маріїнського притулку: корнет князь Костянтин Есперович Бєлосельський-Бєлозерський (19), похований 16 лютого н. ст. у Покровському монастирі; полковник Микола Васильович Пестов (51), який жив на Кругло-Університетській, 4, похований 15 лютого н. ст. на Аскольдовій могилі.

корнет Костянтин Есперов князь Бєлосельський-Бєлозерський (19), похований 16 лютого (н.ст.) у Покровському монастирі; полковник Микола Васильович Пестов (51), похований 15 лютого (н.ст.) на Аскольдовій могилі (проживав на Кр.-Університетській, 4)

ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 490, арк. 3–5.

За метрикою Федорівської церкви на Лук'янівці (Овруцька, 13): перші три жертви (одній було лише 3 роки) загинули від розривів снарядів 26 січня ст. ст. (8 лют. н. ст.); потім від вогнепальних поранень — Володимир Каденко (22), 28 січня, і прапорщик Антон Тищенко (27), 30 січня — насильство доходило практично до околиці.

Перші три жертви (одній виповнилося лише 3 роки) з зазначених загинули від розривів снарядів 26.01.

ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 506, арк. 192–194.

Метрика Олександро-Невської церкви (Олександрівська, 4) — три жертви терору, очевидно розстріляні 26 січня ст. ст. (8 лют. н. ст.): ген.-лейт. Петро Гуславський (55), похований на Звіринці 28 січня; дворянин Петро Васильович Кочубей (38) і князь Микола Олександрович Долгоруков (19), поховані 31 січня на Аскольдовій могилі. Родина Кочубея жила на розі Левашовської та Інститутської, 5/19.

ген-лейтенант Петро Гуславський (55), похований на Звіринці 28 січня, та дворянин Петро Васильович Кочубей (38) і князь Микола Олександрович Долгоруков (19), поховані 31 січня на Аскольдовій могилі

ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 502, арк. 85.

Офіцери колишнього Кавалергардського полку повідомили про загибель однополчан — штабс-ротмістрів Євгенія Євгеновича Гернгросса, Георгія Георгійовича Скалона, Михайла Олександровича Голіцина та корнета князя Миколи Олександровича Долгорукова, убитих у Маріїнському парку 26 січня.

шт.-ротм. Евг. Евг. Гернгросса, шт.-ротм. Георгія Георгіевича Скалона, шт.-ротм. Михаила Александровича Голицына, корнета князя Ник. Александр. Долгорукова, убитыхъ въ Маріинскомъ паркѣ 26 января.

26 січня ст. ст. = 8 лютого н. ст. 1918 — день вступу більшовицьких військ Муравйова до Києва.

Офіцери лейб-гвардії Кірасирського полку повідомили про смерть однополчанина штабс-ротмістра Бартоломея, розстріляного в Києві 26 січня.

своего однополчанина шт.-ротм. БАРТОЛОМЕЙ, разстрѣляннаго въ г. Кіевѣ 26 января

26 січня ст. ст. = 8 лютого н. ст. 1918 — день вступу більшовицьких військ Муравйова до Києва. Назва полку частково зіпсована.

До приходу більшовиків хліб у Києві коштував 35 копійок за фунт.

Ціна на хліб до них була 35 коп. за фунт

Дата приблизна — до вступу більшовиків 26 січня ст. ст. (8 лютого н. ст.). OCR в одному місці дає «85 коп.», ймовірно 35.

Увечері в день приходу більшовиків мешканці дворів на Львівській вулиці збиралися біля хвірток і на тротуарі; Дорошенко вийшов у старому пальті й облізлій шапці, щоб не привертати до себе уваги «слишком буржуазным видом».

вдягшись у старе пальто і стареньку облізлу шапку, — щоб не звертати нічієї уваги занадто буржуазним виглядом

26 січ. ст. ст.

Житло Винниченка під Києвом у січні 1918 р.: маленька біленька хатка з голими стінами, які залишають на одязі крейду, дощ капає по даху, перед вікном дві шеренги сосон.

Хатинка сама, як келія: біленька, маленька, з голими стінами, які лишають на одежі білі сліди.

Опис приміської дачі/пансіону.

Щоденник Винниченка 26 січня: тиша «чернечої келії», гармати затихли, з даху капає, перед вікном два ряди сосен; на святошинському шосе вже немає українців, двори, де вони стояли, порожні, перехожі намагаються не дивитися в той бік; у Києві розташовуються більшовики.

Сього дня на святошинському шоссе вже немає українців. Подвірря, де вони стояли, — порожні й хмуро мовчать. ... А в Київі вже розташовуються большевики

Автор, очевидно, залишився в Києві/передмісті, переховуючись (у «келії»). Дата за ст. ст. → 8 лют. н. ст. Капіж — відлига.

Увечері 26 січня (ст. ст.) обивателі збиралися купками біля воріт; промчав автомобіль із солдатами й матросами, один вистрелив у повітря для враження. Якийсь тип відставного околоточного лаяв Раду й розповідав про багатство Грушевського. Під'їхала батарея й навела гармати на Луцькі казарми; офіцер ущипливо зауважив: «Придется вам открывать форточки, а то — прощай все стекла». Розвідка знайшла казарми порожніми, батарея поїхала.

«Ну, это еще мы посмотрим! Придется вам открывать форточки, а то—прощай все стекла».

автор уривка: Дорошенко

Під час більшовицького обстрілу мешканці ховалися на найнижчих поверхах, у льохах і підвалах.

Людність ... позабіравшись у найнижчі поверхи, льохи, підвали

Дата приблизна (останні дні обстрілу, кінець січня ст. ст.).

У «Киевлянине» повідомлялося про «убитом в Киеве против дворца 26-го января уполномоченном Красного Креста Петре Васильевиче Кочубее».

«убитого в Киеве против дворца 26-го января уполномоченного Красного Креста Петра Васильевича Кочубея»

Некрологи // Киевлянин. 1918. 25 февраля (10 марта). С.1.

У єдиному березневому номері «Киевлянина» офіцери колишнього Кавалергардського полку повідомляли про смерть «своих дорогих однополчан, убитых в Мариинском парке 26 января» — штабс-ротмістрів Гернгросса, Скалона, Голіцина й корнета князя Долгорукова; офіцери колишнього лейб-гвардії Кінного полку — про смерть князя Бєлосельського-Бєлозерського.

«своих дорогих однополчан, убитых в Мариинском парке 26 января»

Некрологи // Киевлянин. 1918. 25 февраля (10 марта). С.1. «Скалоп» в OCR — імовірно Скалон.

Щоденна ліберальна газета «Киевская мысль» виходила в Києві з 30 грудня 1906 р. до приходу більшовицьких військ 26 січня 1918 р.

«Киевская мысль» — щоденна газета ліберального напрямку. Видавалася в Києві з 30 грудня 1906 р. до приходу більшовицьких військ 26 січня 1918 р.

Редакторська виноска; дата 26 січня імовірно за старим стилем (= 8 лют. н.ст.). Газета згодом, за гетьмана, виходила знову — виноска про це не згадує.

У вуличному гурті літній чоловік, на вигляд колишній околоточний чи канцелярист, лаяв Грушевського, перебільшено розповідаючи про його багатство й про те, що він був у змові з австрійцями й збирався «погубить Украину и Россию»; слухачі явно співчували.

лає Грушевського, оповідаючи в прибільшених рисах про його богатство, а також про те, що він був у змові з австріяками і збіравсь „погубити Україну і Росію"

Вулична чутка/настрій обивателів.

Д. І. Дорошенко в січні 1918 р. жив на Львівській вулиці біля самого Покровського монастиря.

я жил на Львовской улице у самого Покровского монастыря

автор уривка: Дорошенко

Наступного дня після пожежі, коли місто було майже повністю в руках червоних, родина Кричевського знайшла притулок у протилежному кінці міста, в Історичному музеї: директор Микола Біляшівський і кустос Данило Щербаківський прийняли їх в одне з підвальних приміщень, де вони жили до осені 1918 року.

прийняли їх в одно з підвальних приміщень музею і Василь Кричевський жив там з родиною аж до осени.

Дата — «наступного дня» після 7 лютого.

Червоний патрульний зірвав із кашкета старого урядовця (суддівський кашкет) кокарду разом із сукном із криком «Снять кокарду!» та «Нє разгаварівать! Буржуй!»; другий патрульний, солдат-москаль, видно, неписьменний, стояв і посміхався.

— Нє разгаварівать! Буржуй!-викрикнув голосно жидок.

Ілько Гаврилюк, «З величнього минулого» (спогади члена Всеросійських Установчих зборів від Херсонщини, написані до 10-річчя IV Універсалу, бл. 1928). Хронологію в мемуарі стиснуто й місцями зміщено. Автор ворожий до більшовиків, опис з антисемітськими штампами.

Характерна фраза червоноармійця-путиловця під час обшуку: «Поработаем на пользу родины, а потом домой — пахать землю!»

«Поработаемъ на пользу родины, а потомъ домой — пахать землю!»

printed page 77

Люди, які побували на справжній війні, казали, що навіть на позиціях не було такого пекла, як у Києві під час бомбардування; нерви в усіх були такі напружені, що кожен бажав кінця — «нехай який він буде, аби кінець».

Люде, що побували на справжній війні, оповідали, що навіть на позиціях не було такого пекла. Нерви у всіх були такі напружені, що всякий бажав кінця, нехай — який він буде, аби кінець.

«Нова рада», № 14.

Молодий червоногвардієць в обірваній солдатській шинелі й баранячій шапці, з гвинтівкою й навхрест патронташами, чистою українською мовою казав, що Україна «теперь только и начнёт жить», усе буде дешево — і хліб, і сало, і м'ясо; він сам українець, але був проти Центральної Ради, бо вона «снюхалась с немцами и буржуями и продала народные интересы»; скаржився, що українці тримали його три дні під арештом без їжі; йшов «додому» на Лук'янівку.

тепер тільки й настане гарне життя для бідного народу, все буде дешеве, і хліб, і сало, і мясо. „Я, каже, сам українець, але ж я був проти Центральної Ради, бо вона злигалась з німцями та буржуями

Характерна мова й вигляд червоногвардійця.

Один із більшовицьких артилеристів, українець (імовірно з Харківщини), втішав мешканців, що тепер подешевшають кам'яне вугілля й усі продукти, докладно вираховував ціни на вугілля; дізнавшись, що бабуся в сусідньому будинку плаче від страху, зліз із коня й пішов її заспокоювати. Надвечір більшовики «зачарували» вулицю.

що подешевша камяний вугіль (мабуть він був з Харківщини, бо все налягав на той вугіль і докладно вичисляв нам ціни)

Конкретних цін не наведено.

Про взяття міста автора сповістили двоє червоноармійців армії Ремньова, що прийшли оглядати квартири й робити поверховий обшук: юнак 18–20 років казав «Не бойтесь — теперь всё уже будет хорошо», а 40-річний путиловський робітник, обвішаний кулеметними стрічками, що пахнув алкоголем, погрожував: «Я их всех найду, я их знаю в лицо — офицеров — контрреволюционеров».

«Не бойтесь — теперь все уже будетъ хорошо.» ... «О! Я ихъ всѣхъ найду, я ихъ знаю въ лицо — офицеровъ — контръ-революціонеровъ.»

printed page 77

За метрикою Покровської церкви при Київському військовому шпиталі (вул. Госпітальна, 24): із 51 загиблого за січень–березень, що пройшли через шпиталь, 13 загинули 26 січня ст. ст. (8 лют. н. ст.); більшість поховано в «новой братской могиле». Книга дає змогу доповнити списки українських військових, загиблих до 24 січня.

26 січня загинули 13 з 51 особи ... Більшість з них поховані в «новой братской могиле»

ЦДІАК, ф. 227, оп. 1080, спр. 504, арк. 47–61.

Висновок автора: Печерськ більшовики зайняли першим; під час його «зачистки» розстрілювали літніх генералів (тоді навіть 50-річних називали старими). За метриками й адресними книгами простір насильства маркують вулиці Різницька, Левашовська, Катерининська, Левандовська, Миколаївська; їхніх мешканців розстріляно переважно 26 січня ст. ст. (8 лют. н. ст.), а в наступні два дні — мешканців центральніших вулиць, частину з них затримали просто на вулицях.

простір насилля маркується, зокрема, вулицями Різницькою, Левашівською, Катеринінською, Левандовською, Микільською. Їхні мешканці були розстріляні переважно 26 січня.

Узагальнення автора за метриками.

Уранці 26 січня ст. ст., коли канонада вщухла, пішов сніг; на вулиці не було ні душі.

Почав падати сніг, немов стараючись прикрити й приховати ті рани і щербини... На вулиці не видко ні душі

26 січ. ст. ст. = 8 лют. н. ст.

Уранці 26 січня (ст. ст.) у Києві стало зовсім тихо, стрілянина вщухла; на вулиці було безлюдно, пішов густий сніг.

Утром 26 января стало совершенно тихо, стрельба замолкла. На улице было пустынно, пошел густой снег

автор уривка: Дорошенко; = 8 лютого н. ст.

За записом Винниченка 26 січня (ст. ст.), на дах монотонно падав капіж — ознака відлиги.

Чути, як на дах монотонно падає звідкись крапля

Непряма ознака погоди.